«Наші мирні світанки порушили залпи танків і «Градів»

Степ, зарослий буркуном, терикони в ранковому тумані на горизонті, кургани, що дрімають і ховають легенди про славні походи предків, – це моя мала Батьківщина. Загубилося в степу, потопає в зелені садів і балок моє рідне шахтарське містечко Гірське. Саме тут, у шахтарській сім'ї я народилася, тут відбувалося дорослішання та становлення в дусі найкращих шахтарських традицій.

Мій життєвий шлях був непростим, але я вдячна своїм батькам за те, що навчили цінувати в людях доброту, чуйність, порядність, не боятися труднощів, наполегливо йти до наміченої мети, приймати правильне рішення. Цими моральними принципами керуюся все життя.

За останні 30 років роботи викладачем у місцевих школах не минули для мене безслідно. У мене багато добрих і чуйних учнів і їхніх батьків, колег – однодумців, друзів.

Особливо гостро я усвідомила це, коли почалося воєнне лихоліття, коли наші мирні світанки порушили залпи танків і «Градів». Горе увірвалося в кожну сім'ю. Хтось пішов воювати, хтось покинув рідні місця та став біженцем, хтось залишився виживати тут. Серед таких була і я.

Рятував усіх оптимізм мого батька, ветерана Великої Вітчизняної війни, його мудрі слова підтримки допомагали виживати під час обстрілів і тоді, коли почалося безгрошів'я – ні зарплат, ні пенсій.

Серце стискалося від безвиході. Ночами молилася та плакала, вимолюючи в усіх святих порятунку для нашої землі.

Згадую зараз ці страшні дні, і дедалі частіше спливають у пам'яті слова про людинолюбство, чесноту, милосердя. Підтвердженням цього стали перші у 2015 році рейси гуманітарної допомоги Фонду Ріната Ахметова до нашого міста. Скільки людей врятували ці продовольчі набори! З яким нетерпінням чекали та чекають донині містяни видавання гуманітарної допомоги!

Скільки теплих слів подяки на адресу волонтерів Штабу і самого Ріната Леонідовича! Як промінчик світла в сірих неспокійних буднях жителів прифронтових територій, ваша допомога допомагає нам вірити, що є ще в нашій країні люди, здатні зрозуміти, підтримати та допомогти, що не втратили вони в рутині громадських колотнеч міцний душевний кістяк, порядність, чесність, любов до людей, співчуття та бажання дарувати тепло своїх сердець іншим.

Хочу побажати Вам, Рінате Леонідовичу, усім працівникам вашого Фонду в Новому році великого людського щастя, добробуту, миру та злагоди всій нашій країні.

Низький уклін Вам, Рінате Леонідовичу!

З повагою, Руденко Ольга Іванівна