Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Олена Володимирівна Чуста

«Наші малятка кричали, цілодобово не спали, сіпалися від кожного стуку»

переглядів: 481

Я проживаю в селі Луганське. Хочу поділитися своєю історією «Інваліди в «сірій зоні».

У 2009 році у мого сина з невісткою народилися дві дівчинки. Софія та Даша народилися семимісячними, недоношеними. Як нам сказав лікар, дівчатка у важкому стані. Ми молили Господа Бога про допомогу. Пролежали вони в лікарні місяць.

Виписали, усе почало начебто налагоджуватися, не могли натішитися дівчаткам. Але вони завжди плакали й плакали. Ми думали, це як у всіх діток: то кольки в животі, то зубки ріжуться. А насправді виявилося, що це не причина.

Ми бачили, що на свій вік вони відстають. У 3-4 місяці не тримали голову, у пів року не почали сидіти, та й у рік теж. Відвезли до фахівця в Донецьк, і нам озвучили страшний діагноз – ДЦП (ще й найважчого ступеня). У Даші, крім цього, кіста в головному мозку.

Зараз їм по вісім років. Не ходять, майже не розмовляють. Софія намагається розмовляти трішки. Зі школи вчитель ходить до дівчаток, виходить займатися тільки із Софією. З народження возили їх двічі на рік до Донецька, на реабілітацію.

Прийшла війна – більше ми не їздили до Донецька.

Прийшла війна – більше ми не їздили до Донецька. Коли сильні обстріли почалися 2015 року, стан погіршився. Почалися сильні напади епілепсії.

У 2015-му, у двадцятих числах січня сильно стріляли. Сиділи без світла та газу. У дівчаток трапився сильний переляк. Це було неймовірно страшно. Вони кричали, цілодобово не спали, сіпалися від кожного стуку. Надія на покращення стану дівчаток зникала з кожним пострілом. У цьому, 2017 році, усе продовжується. Наші дівчатка перебувають під сильними заспокійливими.

Невістка зверталася по допомогу куди тільки можна. Звернулася і до Штабу [Ріната Ахметова]. Нам не відмовили в продуктових наборах. Будь-яка допомога у важкий час корисна.

Ми плануємо відвезти дівчат до Харкова, на реабілітацію. Будемо чекати та сподіватися, що все буде добре з ними. І скоріше закінчиться ця безглузда війна, у якій страждаємо ми та наші діти, яким жити й жити, і насолоджуватися життям.

Хочу висловити величезну подяку Рінату Леонідовичу за увагу та допомогу в скрутну хвилину. Підтримка та допомога потрібні багатьом людям. Багатьом людям він допоміг уникнути голодної смерті.

А нам залишається молити Бога про завершення війни.

Луганське 2015 2017 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій