До війни ми проживали в Херсоні, у нас було все: дім, машина, друзі й рідні. Ми прожили два місяці під окупацією, була страшенна нестача їжі, медикаментів. Ми майже не виходили з дому. Пізніше прийняли рішення виїзджати, зеленого коридору не було, їхали ціною свого життя. На даний час знаходимося в Хмельницькому, діти ходять на гуртки, знову грають на вулиці, відчувають майже повноцінне життя. Тут ми орендуємо житло, чоловік на щастя знайшов роботу. Ми кожен день мріємо повернутися додому.

Найбільш тяжким для нас було, коли наші діти майже 24/7 знаходились у підвалі, спали на підлозі застеленій декількома ковдрами. Їхали з окупованого Херсону без зеленого коридору, ми намагалися виїхати 5 разів. Попадали під обстріли рф, ми та наші діти бачили, як розстрілюють машину перед нами, тікали аби не бути наступними. Ночували в полі з дітьми, одна з них була ще місячна. Найтяжче було бачити страх в очах дітей і розуміти, що ти майже нічого не можеш вдіяти. Під час окупації Херсону був великий дефіцит продуктів харчування і медикаментів.