Анастасія Чайка, 17 років, 22ПО (а), ІІ курс, КЗ КОР «Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж»

ПІБ вчителя (викладача), який надихнув: життя мій натхненник

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

То було десь близько 5-6 години ранку 24 лютого.

Я прокинулася від незрозумілого «бахкання». Підійшла ближче до вікна і відсунула краєчком пальців штору. Була темрява. Згодом ще раз пролунав той само звук. В моїй голові мимовільно промайнула думка. Ще мить - і в кімнату зайшла мама.

«Війна почалась» - мовила вона тоді. Сказати, що я відчувала - нічого не сказати. Мозок знаходиться мов десь далеко, окремо від тебе. І ти це усвідомлюєш. Ти розумієш, що ти нічого не розумієш. Ніби спустошення.

Час тоді йшов швидко. Нашвидкоруч були зібрані найнеобхідніші речі-одяг, документи; я поклала до свого рюкзака шкатулку з власними грошима, кілька книжок і ніж, загорнутий в тканину. Весь ранок всі були на телефоні; моя бабуся тоді була на роботі( саме нічна зміна тривала), а як дізналася, що сталося-кинула все і помчала до нас. Дідусь тоді був зовсім в іншому місці, тому постійно був з нами на зв’язку. Тато й мама швиденько зібрали мого маленького братика (йому три роки того дня виповнювалося). Так! У дитини був день народження, але ми йому навіть не казали цього (аби не давати марних очікувань).

Таким чином у дитятка забрали день народження-день, на який ми всі чекали з нетерпінням, вже й знали, що даруватимемо, і як вітатимемо. Але тоді наші бажання було знецінено і бездушно розтоптано. Просто зневажено. А найболючіше-що було зневажено дитину-втілення чистоти й невинності. І на цю чистоту наважилась посягнути брудна рука ворога, якому не було діла, і якого не переймало кому, і в який спосіб він завдає удару.

Війна несподівано й нахабно увірвалася до нас того дня. Вона оповила усіх своїм холодним диханням та змусила серця безупину стукотіти у хвилюванні. Своїм владним кулаком вона примусила групу людей сидіти й тривожно переберати пальцями, шукаючи виходу.

У перший день війни всі ми поринули у нескінченний вир новин (пізніше читання заголовків і статей для мене стане мало не сенсом буття). Мої батьки, я і братик залишилися вдома на своєму місці. Бабуся поїхала до дідуся додому.

Так-то ми розділилися. В цей день усе було інакше: вулиці села пусті, навколо тиша; я і мама тоді пішли до магазину, щоби купити продуктів на перший час.

Діло йшло до вечора. Лише тоді, наважившись, ми вчотирьох сіли за стіл на кухні і тихенько з тортиком і подарунками привітали нашого хлопчика. Яка радість була в дитячих очах. Вони просто «сяяли». То був чарівний момент, хоч із присмаком війни.

Надалі, якби я не хотіла цього казати, але ми звикли (хоч я і гадаю, що людина не повинна звикати до поганого, але це був інстинкт самозахисту). Перебування цілодобово в одязі (перший тиждень всі ми були «впугані» з ніг до голови), без світла і в тиші. Так проходило життя моєї сім’ї весь цей час. І протягом нього багато чого встигло трапитись, але найбільше в моїй пам’яті закарбувався один момент: був пізній вечір і ми вчотирьох у темряві сиділи у братиковій кімнаті розмовляли, коли раптом щось як «гримне», аж вхідні двері стукнули. Враз ми стихли і боялись поворухнутись. Тоді я було подумала, що диверсанти увірвалися в наш дім і тривожно, тримаючи братика на руках, поглядала на кімнатні двері (боялася, що ось-ось їх хтось відчинить). Згодом виявилось, що то лише пішла хвиля від вибуху. Аж відпустило в той момент.

Єдине, що вселяло спокій - віра в Бога, в наших воїнів, в перемогу, і нарешті, в настання миру на українській землі.

Коли я виходила в садок і бачила, як вдалині над річкою, над полем кружляли білі голуби, то душа моя раділа. Для мене то був знак, що мир уже є, треба лиш почекати.

Чекання, чекання, і ще раз чекання. Важко, але і необхідно разом з тим. Боляче усвідомлювати, якою ціною дається це чекання, але потім після перемоги ми гідно відплатимо за всіх тих, хто ще на початку віддав своє життя, підставив своє тіло ворогу, таким чином, захистивши нас з вами.

Мир на українській землі настане обов’язково! І засяє Україна золотим світлом, і увесь світ осяється також. Повернуться до людства справжні цінності, а завіса фальші упаде назавжди!