Юлія Юріївна, 11-а клас, Науковий ліцей "Політ" при обласному коледжі "Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка"

Вчитель, що надихнув на написання есе — Старчик Анна Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів, жоден з яких не минув без роздумів про майбутнє та переживань за сьогодення. Якими ж були ці дні для мене?

На щастя, моя область не потрапила в зону бойових дій. Тут здебільшого спокійніше, ніж деінде, за винятком Амстору, Інституту звʼязку…

Чи змінилася я за цей період? Безумовно.

Я переосмислила свої моральні цінності, стала сильнішою духом, навчившись приймати виклики, які раніше здавалися нездоланними.

У порівнянні з мирним часом, коли я була національно несвідомою, поширювала російські наративи і не замислювалася про наслідки, сталися вагомі зміни у моєму світогляді. Обравши шлях пізнавати свою державу, я почала закликати до цього й інших, бо, на мою думку, Україна починається з кожного з нас. Таким чином, під час вивчення історії, перегляду фільмів про минуле та психоаналізу українців, ознайомлення з біографіями письменників, наприклад, Розстріляного відродження, я зʼясувала, що мова таки має значення, і що росія - ніякий нам не братський народ. Українську мову забороняли 134 рази, а, отже, вона дійсно має неабиякий вплив, адже є визначальним чинником, що ідентифікує нас як українців.

Дуже приємно спостерігати таку тенденцію, як українська мова пройшла шлях від мови «селюків» до визнання на національному рівні. Оскільки я сама з села, то неодноразово зазнавала утисків через своє мовлення, проте це мене не спинило. Вірю, що в Україні неодмінно запанує мовна стійкість. Більше того,

я дізнавалася від рідних про звʼязок мого роду з голодомором, розкуркуленням та депортаціями. Це не могло не викликати у мені гнів і лють до всього російського.

Тому щодня, щосекунди я борюся з усім ворожим у мені та навколо мене. І, якщо буде потрібно, боротимуся до своїх останніх днів.

До того ж я почала цінувати кожну мить: те, що колись здавалося важливим, втратило свою значущість, і я почала насолоджуватися справжніми моментами та щирими взаєминами. Якщо раніше постійно щось відкладати було нормою, то зараз приходить усвідомлення, що «потім» може не настати. Я почала проводити більше часу з родиною, подорожувати, вивчаючи рідну землю і її невмирущу спадщину.

Нині я мала нагоду побувати в 15 областях своєї країни і маю надію, що відвідаю всі 24. Чомусь людей часто тягне на чужину, вони прагнуть побачити щось нове і незвичне, так і не дослідивши свій край. А чи милувалися ви колись сходом сонця в Карпатах? Пили каву у Львові? Гуляли по Хрещатику? Куштували полтавські галушки? Слухали шепіт морських хвиль в Одесі? Ці враження не зрівняються ні з чим. Саме з таких моментів складається життя, саме це допомагає бачити світло навіть у найтемніші часи. Адже наше майбутнє тільки в наших руках і лише нам обирати, яким воно буде.

Наостанок, попри те, що я завжди була емпатичною, я стала ще більш співчутливою і вразливою до негараздів інших. Більшість українців зіткнулися з проблемою втрати домівки, близької людини, домашнього улюбленця… Кожен удар, кожне стихійне лихо, завдане агресором, кожна втрата залишає болючий відбиток у моїй душі. На противагу початку війни, коли я сподівалася хоча б на краплю людяності ворога, зараз я відчуваю лише ненависть. І щоб направити цю енергію в позитивне русло, я беру участь у благодійних ярмарках, роблю донати, поширюю українську культуру та творчість молодих митців, відмовляюся від товарів компаній, які працюють на теренах рф. Моя сестра займається волонтерством і виходить на мітинги, мама допомагає переселенцям. І це найменше, що ми можемо зробити для пришвидшення нашої перемоги, яка неодмінно настане.

Ця сторінка в житті кожного українця назавжди залишить слід - рана, яка не загоїться. Дуже прикро, що така трансформація стала наслідком війни, проте на долю України ніколи не випадали легкі випробування. Ми маємо бути готовими незламно боротися за нашу батьківщину, чого б нам це не вартувало. Лише спільними зусиллями ми дамо відсіч ворогу. І в нашому небі неодмінно запанує свобода. Слава Україні!