Коток Іван, 9 клас, Комунальний заклад "Зіньківщинський ліцей" Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мирошниченко Ольга Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги

По небу пливуть купчасті хмари, пливуть дбайливо, одна до одної. Вчорашній рясний дощик сьогодні змінило ясне сонечко. Недавня холодна зима змінилася барвисто-зеленій, яскравій весні.

Отак і все в житті змінюється: щось чередується одне за одним, а чогось вже ніколи не буде.

Зовсім недавно ми всі ходили монотонними днями до школи. Щодня рано вставали, одягались і бігли на уроки. І, здавалося, по-іншому й не може бути. Вважалось, що так завжди було і має бути. Але ж ні… Настав страшний ранок 24 лютого 2022 року. Повністю змінилося життя кожного українця. Страшне горе оповило наші домівки. Сумні звістки полетіли чорними крилами до родин. Хмара тривоги не розвіюється і донині.

Вперше я почув  такі слова, які раніше тільки зустрічав в підручнику історії чи у фільмах: «на щиті»», «зниклий без вісті», «вантаж 200», «окупована територія», «біженці і переселенці». З перших днів війни я дізнався, що таке «коктейлі Молотова». Добре, що тільки заочно.

Надзвичайна згуртованість нас, українців, вразила весь світ. Об’єднались всі - і дорослі, і малі. У нашому селі на вулицях люди збиралися і вирішували, де краще рити окопи, почали робити «коктейлі». В центрі села гуртом облаштовували укриття. В пам’яті ( як кадри фільму) згадуються моменти, коли мама діставала старенькі підодіяльники і простині  та  прала , прасувала і нарізали ми вечорами смужечками бинти, і вранці я відносив їх до школи, бо збирали для фронту як перев’язочний матеріал пораненим воїнам.

Була страшна нестача всього. Це так боляче згадувати.

Не стоїмо осторонь і донині. По мірі можливості донатять і мама, і мої сестри.

І тато допомагав, чим міг. Його немає вже з нами. Не витримало серце всіх переживань, щоденних стресів…

Перед кожними святами наш будинок наповнений чарівними ароматами маминої здоби. Часто - це колективна сімейна справа. Ми передаємо нашим захисникам домашні пундики: пиріжки та булочки, кекси і  рулетики. Я так  полюбляю цю «почесну місію» - відвозити коробок з випічкою до сільського клубу, де йде збір провізії від односельчан.

Це так приємно робити якийсь, хоч і маленький, внесок для наближення нашої перемоги. Та ще й приклеюю на наш сімейний ящичок свій малюнок чи прикріплюю оберіг.

Якось радіє душа, що в моєму оточенні немає пасивних людей, котрим було б байдуже до спільного лиха. В нашому селі жіночки активно плетуть  маскувальні сітки для військових. І знаєте, як називається їхня команда? – «Бджілки»! Разом з бабусями приходять і онучатка дошкільного віку (дитячого садочку немає у нас).

Я бачив, як дівчатка-сестрички своїми маленькими рученятами вправно плетуть сітки, - навчились вже. Бувало, що треба їм змінити діяльність(все ж таки малеча), то поряд у них олівці і розмальовки, роблять малюнки і передають тепло свого маленького сердечка нашим землякам-воїнам. В  когось там, «на нулі», тато або дядя, чи сусід.

Дуже часто збирають односельці продукти, щоб передати на фронт частинку смаколиків з рідного дому. Вечорами чую телефонні розмови подружок моєї мами: хто що пече, хто робить якісь салати. А там і деякі чоловіки приєднуються з ідеями, що хлопцям би чи сальця закоптити або качок чи гусей. І кипить робота в кожному дворі, інколи під звуки сирени чи літаючих дронів.

Люблять мої небайдужі земляки допомагати нашим захисникам, примовляючи, що ми - вдома, а їм там важко.

Перемагаючи байдужість, ми змінюємо цей світ. Зриваємо колючки черствості і народжуємо братерську любов одне до одного. Згладивши грань негативу гранню добра, стаємо співчутливими. Ми- сильні українці! Наша сила в доброті, любові і щиросердності. Ми віримо, що Перемога скоро прийде, вона вже не за горами. Наша сила допомоги робить значний внесок в наближенні миру. Підставляючи своє плече у скрутний час, ми руйнуємо зарозумілу байдужість, холодні відносини.

Не стіймо осторонь, будьмо сильними в допомозі і підтримці!