Коток, 9 клас, Зіньківщина, Харківська область

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги

По небу пливуть купчасті хмари, пливуть дбайливо, одна до одної. Вчорашній рясний дощик сьогодні змінило ясне сонечко. Недавня холодна зима змінилася барвисто-зеленій, яскравій весні.

Отак і все в житті змінюється: щось чередується одне за одним, а чогось вже ніколи не буде.

Зовсім недавно ми всі ходили монотонними днями до школи. Щодня рано вставали, одягались і бігли на уроки. І, здавалося, по-іншому й не може бути. Вважалось, що так завжди було і має бути. Але ж ні… Настав страшний ранок 24 лютого 2022 року. Повністю змінилося життя кожного українця. Страшне горе оповило наші домівки. Сумні звістки полетіли чорними крилами до родин. тривоги не розвіюється і донині.

Вперше я почув такі слова, які раніше тільки зустрічав в підручнику історії чи у фільмах: «на щиті»», «зниклий без вісті», «вантаж 200», «окупована територія», «біженці і переселенці». З перших днів війни я дізнався, що таке «коктейлі Молотова». Добре, що тільки заочно.

Надзвичайна згуртованість нас, українців, вразила весь світ. Об’єднались всі - і дорослі, і малі. У нашому селі на вулицях люди збиралися і вирішували, де краще рити окопи, почали робити «коктейлі». В центрі села гуртом облаштовували укриття. В пам’яті ( як кадри фільму) згадуються моменти, коли мама діставала старенькі підодіяльники і простині та прала, прасувала і нарізали ми вечорами смужечками бинти, і вранці я відносив їх до школи, бо збирали для фронту як перев’язочний матеріал пораненим воїнам.

Була страшна нестача всього. Це так боляче згадувати.

Не стоїмо осторонь і донині. По мірі можливості донатять і мама, і мої сестри.

І тато допомагав, чим міг. Його немає вже з нами. Не витримало серце всіх переживань, щоденних стресів…

Перед кожними святами наш будинок наповнений чарівними ароматами маминої здоби. Часто - це колективна сімейна справа. Ми передаємо нашим захисникам домашні пундики: пиріжки та булочки, кекси і рулетики. Я так полюбляю цю «почесну місію» - відвозити коробок з випічкою до сільського клубу, де йде збір провізії від односельчан.

Це так приємно робити якийсь, хоч і маленький, внесок для наближення нашої перемоги. Та ще й приклеюю на наш сімейний ящичок свій малюнок чи прикріплюю оберіг.

Якось радіє душа, що в моєму оточенні немає пасивних людей, котрим було б байдуже до спільного лиха. В нашому селі жіночки активно плетуть маскувальні сітки для військових. І знаєте, як називається їхня команда? – «Бджілки»! Разом з бабусями приходять і онучатка дошкільного віку (дитячого садочку немає у нас).

Я бачив, як дівчатка-сестрички своїми маленькими рученятами вправно плетуть сітки, - навчились вже. Бувало, що треба їм змінити діяльність(все ж таки малеча), то поряд у них олівці і розмальовки, роблять малюнки і передають тепло свого маленького сердечка нашим землякам-воїнам. В когось там, «на нулі», тато або дядя, чи сусід.

Дуже часто збирають односельці продукти, щоб передати на фронт частинку смаколиків з рідного дому. Вечорами чую телефонні розмови подружок моєї мами: хто що пече, хто робить якісь салати. А там і деякі чоловіки приєднуються з ідеями, що хлопцям би чи сальця закоптити або качок чи гусей. І кипить робота в кожному дворі, інколи під звуки сирени чи літаючих дронів.

Люблять мої небайдужі земляки допомагати нашим захисникам, примовляючи, що ми - вдома, а їм там важко.

Перемагаючи байдужість, ми змінюємо цей світ. Зриваємо колючки черствості і народжуємо братерську любов одне до одного. Згладивши грань негативу гранню добра, стаємо співчутливими. Ми- сильні українці! Наша сила в доброті, любові і щиросердності. Ми віримо, що Перемога скоро прийде, вона вже не за горами. Наша сила допомоги робить значний внесок в наближенні миру. Підставляючи своє плече у скрутний час, ми руйнуємо зарозумілу байдужість, холодні відносини.

Не стіймо осторонь, будьмо сильними в допомозі і підтримці!