Баско Пауліна, 15 років, 9 клас, ЗНЗ І-ІІІ ступенів «Гімназія № 34 «Либідь» ім. Віктора Максименка»

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Сінчіневіч Тетяна Анатоліївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Протягом деякого часу нас оточували бентежні новини, але ми не вбачали для себе загрозу. У XXI столітті можливо було уявити різні види війн: інформаційну, холодну... Але уявити війну, яка нещадно буде знищувати все на своєму шляху, було неможливо. Більшість людей була впевнена, що все вирішиться дипломатичним шляхом і всі погрози зникнуть із виходом останнього депутата з конференц-зали. Того, що трапилось, не очікував ніхто...

Двадцять четверте лютого. Четверта ранку. Братові хтось зателефонував. Після короткої розмови він повертається до мене і каже лише два слова: «Почалась війна». Лише два слова, тринадцять літер, фраза, що змінила наш світ. Я відчула миттєвий страх, який переріс у розпач. Мої думки змінювали одна одну з шаленою швидкістю, і я не розуміла одного: «Як? Як дорослі розумні люди не змогли домовитись? Як вони змогли так легко кинути моє життя під ноги війні?!»

Десь далеко я чула голос брата, котрий намагався повернути мене до реальності, але я не розуміла, чому мій ранок сьогодні ось такий. Я була неначе робот зі збитою системою навігації. Зуб на зуб не попадав від тремтіння, у горлі засів величезний ком, а всередині всю мене стискали в маленький кулак. Я намагалась сховатись від проблем, які до кінця ще не усвідомлювала. У такому стані о шостій ранку з набитим багажником речей ми мовчки рушили в складну, не відому нам дорогу. Ми не знали, куди їхати і що роботи, але точно усвідомлювали, що свою Батьківщину ми не залишимо.

Я дивилась на засніжені дороги Києва, на людей, які теж поспішали, хвилювались, боялись. Аж раптом в атмосфері тотального страху я звернула увагу на Дніпро, він єдиний був тихим, великим, могутнім. Дніпро видавався зовсім незахищеним, але ми добре знаємо, які сильні течії приховує ця темна гладінь. І вперше я знайшла відповідь на питання, чому росія на нас напала.

Мабуть, тому, що вона нас бачила ось такими тихими, беззахисними, як та вранішня поверхня Дніпра. Однак не знала росія головного - про нашу любов до Батьківщини, любов один до одного, про нашу дружність, про наші «підводні течії», про нашу могутність... У нас з’явилась можливість продемонструвати свою силу!

З цього ранку життя моє і моєї сім'ї змінилося. Так, воно стало важчим, але ми почали цінувати кожну хвилину. Ми почали частіше проводити час разом, ми не беремо в руки телефони без потреби, частіше спілкуємось один з одним і радіємо з того, що знаходимось разом.

До початку повномасштабної війни мої плани на життя були дуже нечіткими, я вагалась у всьому, обирала комфорт замість мрії, не цінувала час, витрачала його на перегляд стрічки в інстаграм, тікток. Тепер все змінилось: я користуюсь кожною наданою мені можливістю, бо знаю, що завжди є величезна загроза не тільки моєму життю, а й життю всіх українців, і мої мрії можуть так і залишитися мріями.

Більш за все мене вражає те, як змінився світ. Він начебто зняв з себе «ковдру лестощів» і показав своє справжнє обличчя. Ті країни, які мають потужність і силу, країни, які могли зупинити це жахіття за один день, не зробили цього, залишившись осторонь у той час, коли був так необхідний їхній захист. Вони, великі і сильні, злякались! У той же час країни з невеликими можливостями об’єднались якнайшвидше. Завдяки їхній потужній допомозі ми змогли в перші дні утриматись і захистити свою землю, що було дуже важливо для нас.

Мене вражає те, як наша маленька країна, з молодим Головнокомандувачем, без великої армії, без потужної зброї, не злякалась, об’єдналась і знайшла в собі сили протистояти такому величезному ворогу. Дивлячись на все це, я не розуміла одного: де і як ми знайшли сили протистояти? Чому кожного із нас страх не паралізував, а навпаки, підштовхнув до дій? І я зрозуміла: наша могутність і сила не в зброї, а в нашій любові, єдності та вірі!

Ми стали прикладом для всього світу. Про нас, українців, почули у всіх куточках нашої Землі, про нас говорять у кожній домівці з екранів мільйонів телевізорів! Я пишаюсь тим, що я українка!

Мир для мене сьогодні – це ПЕРЕМОГА, тиша, спокій і розвиток!