У старовинному селі Витачів, що над Дніпром, уже третій рік діє волонтерський осередок із промовистою назвою — «Витачівські серця». Тут щодня збираються жінки, аби плести маскувальні сітки, в’язати, готувати для фронту — і просто бути разом. Для них це вже не просто допомога армії, а спосіб вижити в часи болю, втрат і тривог.

Оксана Василенко, вихователька дитсадка, що приїхала до Витачева ще у 1979 році, каже: «Наш осередок називається “Витачівські серця”, бо в кожного болить серце за Україну. Ми починали з того, що різали старі светри й штани, щоб зробити з них сітки. Тепер маємо все необхідне, але головне — маємо одне одного».

Під час перших тижнів війни вона варила вареники для українських солдатів, зять стояв на посту з рушницею, а дочка оголошувала тривоги з сільради. Згодом ця стихійна допомога переросла у справжній центр єднання, де кожна з жінок — частинка великої родини. «Уже свої три дні народження тут відсвяткувала», — розповідає пані Оксана.

Каже, що після перемоги України їхнє коло не розпадеться: навчилися разом творити добро, і тепер це і є їх спосіб життя.