Я жила в селі Мала Токмачка у двоповерховому будинку на 16 квартир. Звідти всі мешканці виїхали, бо немає ні даху, ні вікон. Світла немає, води немає. Обстрілюють, а у нас немає підвалу.

Шокувало, коли по мирним домівкам летіли бомби, коли йшла розруха, коли чудом люди врятовувалися. Коли загинув наш односелець - прилетіло незрозуміло що, уламком вразило чоловіка, і він загинув на своєму городі.

Останньою краплею став сильний обстріл нашої вулиці. Ми з сусідами як побачили руйнації, так всі почали збиратися.

Виїжджали із сином надвечір, десь в чотири години. Ночували в Оріхові у сестри, потім поїхали на Запоріжжя. Думали, що скоро повернемося. Ніхто не планував тут сидіти три місяці. Планували через кілька тижнів поїхати додому, але там дуже небезпечно. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова за гуманітарну допомогу, яка нас дуже підтримує. Адже син зараз безробітний.

Хочемо, щоб війна скінчилася швидше. Дякуємо тим солдатам, які тримають оборону, і ми можемо спати спокійно. Якась безпека відчувається. Дякую їм, що вони роблять свою роботу. Треба чекати і сподіватися.