Я пенсіонерка. Займаюсь домашнім господарством, ходжу до церкви. Мій син помер. Маю двоє онуків - онук служить, внучка живе поряд зі мною. 

Коли розпочалася війна, було дуже моторошно. У 2014 році теж було дуже страшно, але тоді все швидко минуло. А у 2022 стало ще гірше. Перший час неможливо було змиритися з думкою, що у наш час можуть відбуватися такі криваві події. 

Спочатку було дуже страшно, коли стріляли і летіли ракети,  а потім звикла. Магазини зачинялись, нічого не було. Згодом стали привозити гуманітарну допомогу, стало краще. Я не можу сказати, що чогось мені бракує.

Шокувала безвихідь. Якщо раніше від мене все залежало, то коли розпочалася війна і летіли снаряди, я відчувала безпорадність. Хотілось втекти і сховатися, згодом змирилася із ситуацією. 

Вразило те, що наш народ згуртувався, не озлобився. Люди приходять на допомогу одне одному, намагаються підбадьорювати, не дають падати духом. 

Я сама росіянка, але дуже вірю в Україну. Я вважаю, що наші переможуть і Україна буде процвітати. Головне - не втрачати віру.