Для Олени Національний музей народної архітектури та побуту - більше ніж робота, це місце сили. У перший день повномасштабної війни вона не вагалася - взяла наплічник із водою й поїхала на роботу, бо знала: люди не можуть залишитися без зарплати. Музей не зупинив свою роботу ні на день - разом ховали експонати, доглядали територію, здригалися від вибухів. А ввечері Олена ліпила вареники для тероборони. Хлопці жартували, що вдома їх так смачно не годували. Вона пишається людьми, які були поряд в найтемніші часи - сильними, згуртованими, справжніми. І вірить: з такою єдністю - перемога обов’язково буде.