Валентина Павлівна жила в селищі Антонівка Херсонської області, неподалік від Антонівського мосту, який російська армія неодноразово бомбила. У селищі багато руйнувань. Будинок Валентини Павлівни залишився без даху й вікон

Мені 70 років. У мене є чоловік, дочка, зять і двоє внуків. Ми жили в селищі Антонівка Запорізької області, якраз за пів кілометра від Антонівського мосту, який неодноразово бомбили. Ми вісім місяців прожили під обстрілами. Після того як у двір до сусідів прилетів снаряд, чоловік вивіз мене з сім’єю доньки у Херсон. Там ми сиділи у холодному й темному бомбосховищі. Потім сестра запропонувала, щоб ми приїхали до неї у Запоріжжя. А чоловік знайшов квартиру у Херсоні. Він щодня їздить додому годувати собаку й курей. 

Не вірилося, що таке буде. Вже з 26 лютого Антонівку бомбили винищувачі. Згоріли торговий центр та фабрика. Були влучання у житлові будинки і школу. 

Наш двоповерховий будинок пошкоджений: злетів дах і вилетіло дванадцять вікон. Ми перекрили його старим шифером, а вікна ще не вставили. Автомобіль, що стояв у дворі, також розбитий. Пошкоджений водопровід і лічильник. 

Я пропрацювала 51 рік. Тільки нещодавно пішла на пенсію. Думала, що буду жити спокійно. А вийшло ось так. Поки що нікуди повертатися. Майже всі мешканці нашої вулиці виїхали. 

Ми виїжджали маршруткою до Дніпра. Білет був дуже дорогий, але в нас не було іншого вибору – довелося купувати. У Дніпрі нас зустріла племінниця і відвезла на своєму автомобілі в Запоріжжя.

Я живу у сестри, а моя донька з чоловіком і дітьми – у її доньки, в трикімнатній квартирі. Сестрі 64 роки, вона ще працює, а я допомагаю їй по господарству. Зять онкохворий, не працює. У доньки також роботи немає. Надіємося, що скоро ситуація покращиться.