Рідне місто Ірини - Луганськ, де вона прожила до літа 2014 року. З гіркотою згадує, як місто занурювалося в хаос: захоплення адмінбудівель маргіналізованими групами, перші постріли, відчуття, що залишатися - означає наражати на небезпеку себе й свого сина. Тоді вона переїхала до Дніпра, почала життя з нуля - і навіть уявити не могла, що війна наздожене її знову вже у 2022 році. Але цього разу Ірина прийняла тверде й остаточне рішення: залишатися. Ще з 2015 року вона активно долучалася до проєктів підтримки внутрішньо переміщених осіб, а в 2017-му разом із подругами заснувала громадську організацію для допомоги жінкам-ВПО адаптуватися в нових умовах. Здобувши психологічну освіту, Ірина тепер підтримує інших у подоланні криз, які колись пережила сама. Вона каже, що люди - її головне натхнення. І щиро вірить у перемогу доброї сили.