Бабич Анна, 11 клас, Харківський фаховий педагогічний коледж Харківська гуманітарно-педагогічна академія

Вчитель, що надихнув на написання — Гейдел Алла Михайлівна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна докорінно змінила моє життя, перевернула все, залишила новий досвід і безцінні уроки. Вона застала нас зненацька, і

ми опинилися в окупації майже на сім місяців, ми втратили доступ до зв’язку, електрики, а згодом і до питної води.

Єдине місце, де можна було набрати воду, – занедбана колонка, де вода була іржавою, але це краще за річкову. Російські військові поводилися жахливо, тому я намагалася залишатися вдома, читала книги, вчила англійську.

Смерть однокласника, котрого я раніше навіть недолюблювала, змусила по-іншому поглянути на життя та смерть.

З серпня нас змусили ходити до школи під тиском зброї, де ми вчили російську мову, літературу, історію. Через два тижні нас звільнили ЗСУ – це було як ковток свіжого повітря. Але незабаром почалися безперервні обстріли, і

ми переховувалися вдома, не маючи укриття. Нарешті знайомий вивіз нас до сусіднього села, звідки волонтери допомогли дістатися Харкова, а потім ми поїхали до Польщі, до Гданська, де ми провели пів року в тісній кімнаті хостелу.

Я і молодший брат відвідували психолога, але в школу нас не взяли через незнання мови. Життя в еміграції виявилося складним.

Повернувшись до Харкова в січні 2023 року, я пішла до місцевої школи та знайшла нових друзів. Незабаром ми з подругами стали активно досліджувати місто, а в липні я вступила до коледжу та зустріла чудових людей. У жовтні з подругою ми відвідали двохдневний курс “Школа волонтерства” від УВС, де я познайомилася з людьми, які надихнули мене на активну діяльність. В коледжі я потрапила до музичного ансамблю-тріо, і ми почали вчити твори до новорічного виступу. Я зосередилася на навчанні.

На Новий рік я долучилася до волонтерських заходів, зокрема організували ми організували лялькову виставу. Це був цікавий досвід, який показав мені, як важливо допомагати тим, хто поруч. Однак на початку нового семестру мене охопила своєрідна депресія, і я почала відчувати емоційне вигорання.

У червні наш ансамбль здобув перше місце на конкурсі, що стало для нас перемогою. Влітку я повернулася до активного спілкування з друзями. Деколи ми опинялися під обстрілами, але на щастя, залишали небезпечні місця вчасно.

У вересні я знову поринула в навчання, батьки планували переїзд до іншого міста через постійні обстріли. У жовтні ми отримали пропозицію про безкоштовний притулок у спокійнішому місті, але мама відмовилася.

Хоча я боюся жити під обстрілами, зміна місця проживання мені теж здається важким випробуванням.

Мої стосунки з мамою стали міцнішими, але я досі не знаю, як рухатися далі. Чи залишатися, допомагаючи людям, чи тікати й будувати своє життя? Відчуваю, що дорослішаю, але все ще залишаюся дитиною.