Анатолій зустрів повномасштабне вторгнення зі змішаними почуттями страху та шоку, хоча, як сам зазначив, морально вже був готовий до такого розвитку подій, враховуючи агресивні дії росії. Ранок 24 лютого для нього почався дзвінком від доньки, яка повідомила, що Київ бомблять і слід вивозити онука. Відразу після цього Анатолій разом із сусідом, ветераном АТО, вирішив приєднатися до територіальної оборони.

У їхньому селі організували групи для блокування доріг, робили протитанкові їжаки та інші оборонні споруди. З початку війни Анатолій активно займався волонтерством, зокрема возив гуманітарну допомогу до Київського центрального госпіталю. Він долучився до збору продуктів та речей для поранених і допомагав організовувати допомогу від місцевих жителів.