Лазня Євгенія, 9 клас, Великобубнівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання — Болотіна Лідія Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Двадцять перше лютого. Закінчився карантин, ми виходимо на навчання. Сонячно, скоро закінчується останній місяць зими. Але на душі пробігає якийсь холодок, чомусь дивно, що нас навчають по тривозі виходити зі школи.

Двадцять третього лютого все як завжди, але чомусь тривожно, тривожно, тривожно. І ось ця тривога була недаремна…

Двадцять четверте лютого. Ранок… 04:45… пролунали перші звуки війни. Потім знову і знову. Деякі з інтервалами пів хвилини-хвилина. Інші зливалися в один суцільний гуркіт. Все небо вкривали вогняні спалахи. Це вороги-сусіди проривали кордон в прикордонних селах. Чутно скавчання тварин та гомін людей. Коли все стихло, сусід сказав, що раз стихло, то ворог вже в Україні.

Мама сказала нам тепло одягатися та висипати все з наших рюкзаків. Коли брат запитав, чи йдемо до школи, мама відповіла, що ні, бо розпочалася війна. В рюкзаки склали документи, аптечку, одяг. Мамі потрібно було їхати в Суми по нашого старшого брата, який в той час лежав у лікарні, а нас вона відвела до бабусі. Наші рідні мешкали недалеко від нас. Вулицею ми йшли тримаючись всі за руки. Кожен ніс свій рюкзак, а нас супроводжували нові хвилі вибухів.

Тітка пішла в найближчу крамницю і брала абсолютно все. Двоюрідний брат та дідусь на санчатах перевозили покупки додому.

Люди в магазинах сварились та намагались увірвати якомога більше товару.

Ні потяги, ні автобуси на рейси не вийшли, тож мама дзвонила до знайомих, щоб можна було виїхати до Сум. Поки мама була відсутня, ми клеїли вікна, збирали ковдри та продукти у великі дорожні сумки. Мої друзі та однокласники ділилися інформацією, що бачили та чули . Коли повернулась мама з братом, то розповіли, що на зворотнім шляху зустріли величезну колону ворожої техніки. На більшості техніки сиділи молоді солдати.

До вечора колони ворожої техніки вже зайняли наше селище. 

На в'їзді облаштували пост та впускали лише по прописках. Подекуди зірвали наші прапори та повісили свої. Незважаючи на важкий день, ніч також була дуже не- спокійна. Стояв скрегіт від військової техніки, що рухалася, або яку вже волокли ремонтувати.

Наступні два тижні були нескінченно довгими. Магазини були порожні. Чергу по хліб займали з шостої години ранку, а приносили після обіду.

Лише чути, що то розстріляли продуктову машину, то не пустили машину з молоком чи хлібом. Мама облаштувала місце в погребі. Знесла туди все необхідне. Потроху починається домашнє навчання. Все частіше почала лунати повітряна тривога, по якій ми спускалися в погріб.

Тане сніг, полетіли перші літаки, гвинтокрили та ракети. Кожного дня по селах працює ворожа артилерія. Хоч і не по нас, все одно страшно. Часто ночуємо в погребі, бо сильно неспокійно біля кордону. Періодично пахне димом та порохом.

У нашому селищі все більше військових. Більшають вимоги щодо комендантської години, світла, пересування місцевих. 

Мало живого спілкування з друзями та ровесниками, батьки не відпускають далеко. Ми вже навчилися розпізнавати за шумом, що летить, за гуркотом, що їде. 

Але стає все гучніше та страшніше. З часом військові сказали, що ми близько до кордону і до погреба ми не встигнемо, тому мама облаштувала місце у комірчині, щоб вберегтися від осколків.

Кінець року. Відбувається вирішальна подія - артилерійські снаряди полетіли по нашій місцевості. Декілька днів з певними інтервалом нас засипало шматками стелі та стін. Не було світла, було дуже страшно, ми плакали. Від осколків врятувало те, що в комірчині не було вікон.

Мама сказала, що будемо переїздити, почали збирали найнеобхідніші речі, домовились про житло та транспорт.

1000 днів війни... Наша родина залишила свою домівку, змінила декілька разів місце проживання. Рідні люди та друзі роз'їхались, хто куди. Нова школа, нові вчителі, однокласники. Період адаптації на новому місці, до нових умов. Робота з психологами та соціальними працівниками.

Війна триває, як і мої намагання звикнути до всього нового.