Мені 44 роки. Я з Лебедина Сумської області, нікуди не виїжджала. У нас з першого дня почали бомбити - так ми і дізналися, що на нас Росія напала.

Найважче було на початку, коли пропали продукти, зачинилися магазини, і були постійні обстріли. Багато чого не вистачало, але їсти і пити було що.

Шокувало, коли обстрілювали з літаків.

Усі в сім’ї були перелякані, переживали один за одного, всім страшно, морально вплинуло.  До цих пір не можу відійти, плачу постійно.

Молимося кожного дня, щоб війна закінчилася. На все - воля Божа. Мені дуже хочеться, щоб все було добре.