Я пенсіонерка, медикиня. Мені 58 років. Я переселенка. Ми проживали в місті Кремінній, це Луганська область. В перший день війни дуже страшно було. 

Наше місто окуповане. Розбомбили наш дім, усе розграбували. Перший приліт у наш дім був 9 березня, а 6 квітня ми приїхали до Чорноморська потягом. 

Ми не хотіли бути під гнітом Росії. На початку нам давали допомогу, а потім уже всі дороги були перекриті. Врешті-решт нас вивезли звідти автобусами під обстрілами. 

Мій котик залишився вдома, дуже сумую за ним. Він дуже великий, з переляку не давався в руки, а переноски не було.

Я почала життя заново. Працюю, бо пенсія маленька. Живу і радію кожному дню. Я вже не плачу, не сумую. Єдине - сумую через українських військових, які гинуть. Вірю, що Україна переможе, буде процвітати, і люди будуть жити дуже гарно.