У нас в перший день війни нічого такого й не було, усе почалося пізніше. Перший напад я відчув на собі, коли був на роботі. Тоді обстрілювали з «Градів», розбили нам гараж, убило собаку… Не хочу навіть згадувати, мені неприємно.

В Бахмуті з травня по лютий не було води, світла, зв’язку. Правда, у місті давали хліб, гуманітарну допомогу надавали.

Евакуація відбувалася перебіжками з місця на місце. Нас військові виводили городами, з рук у руки передавали, тому що обстріли були вже дуже сильні. А потім приїхала машина, і нас забрали.

Я з родиною не спілкуюся і за них нічого говорити не буду. У мене немає психологічних проблем. Жоден стрес не може мене доконати. Але у мене майбутнього немає, здоров’я, житла – немає нічого.