В перший день війни я просто була в шоці. Не вірилося.

Шокували вибухи. Так бомбили, що просто жах! А ще шокувало, що саме Росія на нас напала.

Ми з чоловіком розлучені, але я приїхала до нього назад у село. Він сам приїхав машиною і мене забрав. Він військовий. Тут недалеко їхати, 20 чи 30 кілометрів. 

Дочка одна поїхала в Польщу, а друга в Нікополі перебуває під обстрілами, не хоче нікуди виїжджати. 

Грошей не вистачає. Я на лікування шалені кошти витратила, 16 тисяч. При моїй пенсії - дві тисячі - де ж їх набратися? А мені потрібно проходити лікування двічі на рік.

Хочеться жити, як раніше: щасливим і гарним життям. Нормально ми жили. Влада наша… Бог із ними! Нам потрібно, щоб ми працювали, заробляли гроші. А щоб заробляти гроші, потрібно, щоб був мир.