Католик Дарина

9-а клас, Опорний ліцей с. Зимне

Вчителька, що надихнула на написання – Жаловага Галина Володимирівна

Моя Україна майбутнього

Є моменти, які карбують життєвий шлях людини, переплітаючи червоними й чорними нитками долі. Вони крутими стежками ведуть кожного з нас на свою Голгофу. І цей шлях нестерпно важкий: то стрімкий, то пологий, то встелений гострим камінням, яке розсікає ноги до крові. Та ми йдемо вгору , незважаючи на пекучий біль, на кров, яка напоює потріскану під палючим сонцем та всіяну снарядами землю довгожданою солонуватою вологою.

Нас сотні тисяч.. Незламних.. Непохитних... Зранених... Кожен несе на плечах свій хрест. Іде вперед, бо назад шляху вже немає.

Бо позаду зачаїлась смерть. Там двоголовий змій розкрив свою ненажерливу пащу й намагається проковтнути невинні душі. А за ним сотні тисяч невидющих, обдертих примар, які нищать і паклюжать усе на своєму шляху…

У минулому ми теж − сліпі маріонетки, які не мали власного «я». Тремтячі тіні, які перекладали на сусіда свої проблеми й обов'язки… Неуки, які дивилися на інакомислячих, як на незбагненне диво… Сновиди, які ніяк не могли стрепенутись і прокинутись од вічного кошмару. Не дивно, що змій хотів нас приборкати й проковтнути. А натомість… об'єднав і розбудив…

Не кожна істота, що прийшла в цей світ − жива. Не в кожному б'ється вільне, незламне, велике серце.

Не кожна війна − священна. Не кожна − за свій шлях. Не на кожній Голгофі тебе чекає воскресіння. Ми платимо найдорожчу ціну за прозріння, за можливість називатись людиною. Гаряча кров цвіту нашої нації проливається за свободу. Гіркі сльози батьків та дітей солоними ріками напувають спраглу, спалену землю. Місяці розлук та очікування наближають нас до зустрічей та ПЕРЕМОГИ!

Тому прокинься від вічного сну й борись за свою землю! Стій за своє майбутнє й майбутнє твоїх нащадків! Будь людиною й патріотом! Іди мужньо на свою Голгофу!