Сім’я переселенців з трьома дітьми вдячна всім, хто допоміг їм евакуюватись з окупованої території і влаштуватись у Запоріжжі

Мене звати Олена ми із села Вербове Запорізької області. Маю трьох діток і чоловіка. 24 лютого нас розбудили ракети, які пролітали над нашим будинком. 26 лютого росіяни уже були у нашому селі. Танки, бетеери - все це проїжджало повз наш будинок. Весь березень ми ще були там. Діти сильно боялись, і ми вирішили виїхати. 

Було дуже страшно стикнутися з ненавистю окупантів. З їх нелюдським відношенням.

Продуктів не було, коштів - також. Їли те, що було у домашніх запасах. Ліків також не було, бо нічого не завозили. З дому нас нікуди не випускали. Ми один раз змогли поїхати за продуктами, і все.

5 квітня зранку були обстріли села, а в обід ми зібрали речі і виїхали на Запоріжжя. На блокпостах перевіряли речі, а нас самих особливо не чіпали. Ввечері ми вже були у Запоріжжі.

Ми отримали багато допомоги. Дякую велике всім нашим знайомим, що не залишили в біді і надали нам житло. Зараз ми у Запоріжжі. Далі нікуди їхати ми не збираємось. Маємо надію, що скоро поїдемо додому. Роботи зараз немає. Дуже важко з трьома дітьми. Чоловік підробляє. До війни він займався ремонтами, а я у декретній відпустці була. Зараз теж займаюся дітьми. Граємо в різні ігри. Намагаюсь не думати про те, що відбувається. 

Хочеться, щоб якнайскоріше війна закінчилась. Але мені здається, що це надовго. Дуже хочемо повернутись додому і знову працювати, щоб забезпечити дітей і дати їм гідне майбутнє. А там - як буде.