Я жила з чоловіком у Маріуполі. Була в декретній відпустці. Чоловік працював на заводі Ілліча. 

Ми мешкали в центрі міста. 24 лютого нам зателефонували знайомі з Лівого берега й сказали, що їх бомбили. Наступного дня ми з чоловіком і його сестрою виїхали з Маріуполя. Я забрала свого кота. 

У дорозі було відносно спокійно, але на кожному переїзді стояли російські блокпости. Окупанти перевіряли телефони і забирали сім-карти. Мені не вдавалося дістати сім-карту, тоді росіяни направили автомат на мого чоловіка. На щастя, у нього вийшло дістати її. У чоловікової сестри окупанти забрали срібні прикраси. 

По дорозі ми бачили автівки із загиблими людьми, серед яких були діти. Це страшне видовище. 

Спочатку ми приїхали в село Очеретувате Пологівського району Запорізької області. Я народилася і виросла в ньому. У липні в село заїхало багато російських військових. На городах стояла їхня техніка. Окупанти ходили по домівках, перевіряли документи й шукали наших воїнів. 26 липня ми виїхали в Запоріжжя і винайняли житло. Я тут народила. 

Нас із чоловіком розділила війна – ми розлучилися. Батько залишився в Очеретуватому. З родичами перервався зв’язок. 

Надіюся, що війна швидко закінчиться і мені не доведеться їхати далі. Хочу, щоб наша країна розквітала, щоб ми жили в мирі.