24 лютого о шостій ранку чоловік зайшов до спальні та майже «вбив» новиною про початок війни. Ми знаходилися в цей час у рідному Херсоні. Жах почався, коли в місто почали заходити війська рф, потім заїхала техніка.

Перші жертви серед цивільних… Перші фото на сторінці Олени Зеленської діточок з Каховки, які їхали з бабусею, дідусем та мамою через Антонівській міст… А потім ми дізналися, що це родичі наших знайомих.

Зачинилися супермаркети, залишилися маленькі крамниці, в яких був дуже скупий асортимент. Почали завозити товар з Криму дуже низького сорту, а ціни значно вищі ніж були на товар вищого гатунку. Моя дитина має потребу в дієтичному харчуванні і, до прикладу, найпростішого печива не було в продажу. Молочні продукти неможливо було купити, не було найпростішого - молоко, кефіру, сметани… Не стало нічого!

Наші діти (син та невістка) виїхали із Херсона в середині квітня. Ми залишились з батьками-пенсіонерами та дочкою-підлітком у рідному місті. У кожній родині хтось виїхав одразу, хтось потім, немає жодної сімʼї, щоб не розірвала війна.

Найсильніший момент - це визволення Херсону! 9 листопада в усьому місті пропав звʼязок та електрика, також не було води. В ніч з 10 на 11 листопада ми чули автоматні черги, гранатомети, було дуже шумно.

А вдень ми дізналися, що нас визволили… Це було найбільшим щастям, від якого зупиняється подих та серце… Ми зараз це згадуємо зі слизами на очах. Цей момент ми не забудемо ніколи! Перші авто із українськими військовими по вулицях рідного міста, перша фура з продуктами - це взагалі на рівні дитячого щастя!

Роботи у нас немає. Чоловік мав свою справу, я сиділа вдома, достаток був середній. Зараз ми шукаємо роботу, але з цим дуже важко.  

Нас багато обстрілювали, тому забралась ціла «колекція» уламків від снарядів, які щодня нагадують про війну. А в додаток до цього 6 червня внаслідок підриву Каховської ГЕС наш будинок, будинок наших батьків , будинок наших дітей повністю затопило… Цей жах ми не забудемо ніколи...