«Народилася у війну, а тепер довелося стати бабусею війни»

Такий був гарний сад із яблунь, груш, абрикосів, персиків, всього-всього насадили. Тюльпанів дуже багато, інших квітів. Улітку в нас тут була краса.

Приїхали загони ЗСУ. З ними ми дружили. Були з Миколаївської області, з Полтави. Хлопці добрі, як сини. Ми з ними питання політики намагалися не порушувати. І ми добре розуміли один одного!

Але не можна було ризикувати – і ми поїхали. Зняли будиночок у свахи в Маріуполі. Там по квартирах поки поневірялися, половину добра порозгублювали. Загалом, я зрозуміла, що все це так не важливо для людини, для життя! Цей мотлох весь! Важливі будинок, сім'я та здоров'я.

Почало гіршати здоров'я. Сталася біда. У чоловіка напад був. У Маріуполі [трапився], прямо на вулиці, десь у 16-17 році інфаркт з інсультом разом. А через місяць дозволили робити ще операцію на аденому. Загалом, усе обійшлося. Спочатку розмовляв погано, а пам'ять збереглася.

Усім-Усім щиро дякуємо, Фонду Ріната Ахметова! Добре допомагали. Чітко, організовано працювала ця допомога. Не було потрібно ніяких документів, крім паспорта та коду. Швидко виходила видача продуктів. І продукти добрі. Я не знаю, як би ми обійшлися без допомоги Фонду. Щиро-щиро дякуємо всім-всім, хто був причетний до цієї допомоги.

Мріємо про мир будь-якими шляхами, швидше б. Тому що, я не знаю, у мене терміну [життя] великого немає, а хотілося б…

Народилася у війну, вижила, знову випало на старості років ось так, майже перед смертю знову виявитися вже бабусею війни!

Уже й надії немає, але хочеться, все одно хочеться миру. Іде, життя йде, а мир не приходить ніяк. Такий довгоочікуваний, вистражданий...