Антонов Антон, 11 клас, КЗ "Роганський академічний ліцей Роганської селищної ради Харківського району Харківської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Зібарова Людмила Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Двадцять четвертого лютого 2022. Зараз це вже сторінка історії. Кожен має відпрацьований алгоритм дій у випадку сигналу «Повітряна тривога», знає, як реагувати на звуки різної гучності, спричинені вибухами… А майже три роки тому мені здавалося, що дивлюся страшний сон і ніяк не можу прокинутися. Реальність була страшною: чорний дим, який заволік небо… Відтоді почалися «туманні» дні. Мій внутрішній стан вдало передав Ельчин Сафарлі: «У дитинстві туман лякав своїм зовнішнім проявом, у міру дорослішання пелена огортала і те, що всередині.

Відчуття майже ті ж - орієнтири, що збилися. Не бачиш і, найтривожніше, не відчуваєш свого вибору - робиш кроки, не знаючи, що під ногами».

Якою була реакція  на початок війни? Чи щось змінилося в мені? Не знаю. Здається, намагався абстрагуватися, закритися від усього, бо чути новини було нестерпно. Дуже хотілося стати туманом і розчинитись! Безслідно.

З перших днів війни містечко почало танути. Щодня мої друзі разом із батьками виїздили в більш безпечні місця нашої країни чи за кордон. Спілкуватися було ні з ким, та й на вулицю я виходив тільки для того, щоб погуляти з собакою. Добре, що завжди моїм супутником був брат. Саме ці прогулянки полегшували стан душі, розвіювали морок. Своєрідним промінчиком сонця стало регулярне листування з друзями.

Перебуваючи в зоні ризику, я щиро радів за своїх однокласників, яким вдалося виїхати у відносно безпечні місця.

Завдяки досвіду дистанційного навчання, набутого під час ковіду, мені не було важко організувати навчальний процес віддалено, виходити на онлайн-уроки, які наші вчителі почали проводити вже в березні. Навчання перестало бути тягарем. Як говорив Григорій Сковорода: "Слава блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке – непотрібним». Після онлайн-уроків у мене залишалося ще багато часу, тож я почав читати японські книги та комікси,  дивитися мультфільми.

Часу на роздуми про війну не залишалося. Це мене тішило. Жив за правилом: почніть робити те, що потрібно. Потім робіть те, що можливо. І ви раптом виявите, що робите неможливе (Св. Франциск Асізський).

Яскраво засвітило сонце в моєму житті наприкінці літа дві тисячі двадцять третього року: до Харкова повернувся мій друг. Ми часто разом проводили час, спілкувалися, гуляли. Напевно, тоді туман перед моїми очима розвіявся і почали з’являтися перші думки про волейбол. Ця гра зацікавлювала, я купив собі волейбольний м’яч для тренувань. Спочатку виходив на майданчик сам, згодом знайшлися однодумці. Восени я дізнався, що в містечку є група волейболістів. Не без сторонньої допомоги потрапив до команди, і всю весну та літо насолоджувався улюбленою грою із професіоналами. Мій батько завжди говорить: «Не бійся підвищувати планку!»  

Зараз я в одинадцятому класі і, сповнений амбіцій, буду продовжувати рухатися вперед! 

Дороговказом для мене стали слова відомого майстра м’яча, баскетболіста Майкла Джордана: «За свою кар’єру я пропустив понад 9000 кидків, програв майже 300 ігор. 26 раз мені довіряли зробити фінальний переможний кидок, і я промахувався. Я зазнавав поразок знову, і знову, і знову. І саме тому я домігся успіху». Віра надає сили та змушує рухатися вперед до досягнення мети. Отож, крокуємо до успіху, виборюємо перемоги в спорті і наближаємо жадану Перемогу на полі бою.