Мені 69 років. живу на Миколаївщині. Було бажання виїхати звідси, але ми хворі з дружиною. Я після інсульту. Нам привозили хліб. Ліки були.
Шокувало те, що наші сусіди на нас напали. Звісно, ми намагалися сидіти в домі, щоб не потрапляти окупантам на очі.
Ті нелюди ходили по хатах. Говорили: «Хто вам дозволив так жити?» А я їм казав, що потрібно працювати, щоб жити добре.
Діти роз'їхались. Ми з дружиною залишилися самі. Обоє хворіємо. Ми самі з усім справлялись, ніхто не допомагав. Я пам'ятаю день, коли ЗСУ зайшли до нас. Вони тоді сказали: «Не бійтеся, сюди вже росіяни не прийдуть».
Я не знаю, коли війна скінчиться, але сподіваюся, що скоро. Мрію, щоб мир настав в Україні, й наші діти повернулися додому.
