Ми з чоловіком та дитиною весь час проживаємо у Красногорівці. До війни у ​​нас було нормальне та мирне життя, була інфраструктура, робочі місця. Нині у місті роботи немає.

Наш будинок був дуже зруйнований. У 2014 році ми все відновлювали самотужки, знімали гроші з кредитної картки. Було дуже тяжко їх потім виплачувати банку.

Першого дня війни на сусідній вулиці були загиблі. Нам повністю розтрощили будинок, не було ні даху, ні вікон, ні дверей. Було зруйновано гараж. Перші два роки ми жили із заклеєними вікнами, а потім «Карітас Маріуполь» поставив нам два пластикові вікна.

У 2014 році ми були змушені переїхати до Курахового, бо нічого у місті не працювало, ми не могли зняти гроші у банкоматі, нам з дітьми ніде було жити. Будинок був у руїнах. Було пряме влучення в гараж, впало чотири снаряди "Града". Мені дуже важко про це згадувати.

Цього дня був дуже сильний обстріл, і ми із сім'єю виїхали з міста. Коли почали пускати в місто, ми з чоловіком залишили дітей на морі, а самі приїхали подивитися.

Це не забудеться ніколи! Під час військового конфлікту я поховала матір і дев'ятирічного племінника, який помер на руках, поховала батька. Це не викреслиш із життя, з пам'яті. Це дуже важко…