Андрій взяв на себе обов'язки голови родини та врятував своїх близьких. 

Спочатку у нас було тихо, а потім уже Маріуполь почали по повній обстрілювати. Коли ми потрапили під окупацію, моя мати ще працювала в школі. Я змусив її піти з цієї роботи і сам забезпечував сім'ю, тому що я старший. У мене є ще брат, батька немає.

Брата вдалося вивезти буквально за декілька днів до псевдореферендуму, мати повинна десь за тиждень-два поїхати. Ми виїжджали у якийсь легкий день, на блокпостах тільки питали документи, нічого не перевіряли, нас навіть не допитували. Все було чудово, ми дуже були здивовані цим.

Єдине – вся ця обстановка сильно на мене давила морально. Я намагався підтримувати сім'ю, намагався працювати весь цей час, тому гроші були.

Щодо продуктів – у нас є город. Тому з їжею проблем не було. 

Щодо кривавої війни, щодо обстрілів – уявлення не маю, коли вони закінчаться. Але хочеться, звичайно, щоб скоріше була наша Перемога. Потім життя буде щасливе, під мирним небом. Головне, що у паспорті – тризуб. Усе як і раніше, але краще.