Житло Кіри у Маріуполі було зруйноване ще до того, як їй вдалось виїхати з-під обстрілів. Далі була жахлива процедура фільтрації

Я з Маріуполя. Життя було дуже гарне, в мене було все, що потрібно: робота, житло, друзі. Все мене влаштовувало до того, як почалася ця війна.

Зранку, десь на початку шостої, мені зателефонував колега і сказав, що почалася війна. На початку ми думали, що не буде таких жахів. Пішли до магазину щось купити, передзвонилися з усіма родичами і друзями. Дивилися телевізор, коли ще був зв'язок, чекали новини в інтернеті. Потім зв'язок обірвався, і місто взяли в повну осаду. 

Я жила район автовокзалу, де проходила Дорога смерті на «Азовсталь».  У нас не було ніяких волонтерів, нам ніхто не допомагав. Виїхати звідти було неможливо, бо через декілька днів туди окупанти прийшли. Пережили жахи і страхи: нам впала стеля на голову, тільки ми були у підвалі. Квартира зруйнована. 

Нас вивезли до фільтраційного табору на два тижні. Воду давали пів літра на день, їжа - раз на день. Спали на підлозі, води не було. Потім проходили фільтрацію. Це було жахливо. 

Сім годин ми простояли біля поліції, не було навіть де сісти. У нас брали відбитки пальців, обличчя з усіх сторін, перевіряли всі телефони, давали анкети заповнювати. Це було дуже і дуже страшно. Потім нас посеред ночі відпустили – йдіть пішки. Не було тоді світла, нічого. А після цього можна було виїхати. Нам довелося через росію їхати, щоб добратися до України за свої гроші, нам ніхто не допомагав. Речей не забрали. Я забрала маму, кішку та собаку. 

Я втратила житло. У зв'язку з нервовим потрясінням дуже захворіла сестра, вона вже померла. Зараз - ні житла, ні роботи. Літня мама в мене на руках, яка також хворіє. Друзі - хто загинув, хто кудись поїхав. 

Коли ми були в росії, мені дали контакти волонтерів, які нам трішки допомогли: на машині нас довезли до автовокзалу. Ще одна людина з росії гроші давала. Там є люди, які підтримують нас.

Тепер доводиться роботу шукати, сплачувати за житло. Відволікаюсь тим, що думаю, що мені зараз робити і намагаюсь не згадувати все, що було. 

У мене немає більше мрій. Всі мої мрії померли разом із Маріуполем.