Історії, які ви нам довірили
Ставлю собі щодня питання: як жити? А у відповідь тільки постріли за вікном. За ці роки мій чоловік Віктор настільки звикся з війною, що навіть на випадкові кулі, які влітають у квартиру, не звертає уваги. У нас у кімнаті лежали чотири кулі, прямо на килимі.
Нам, людям похилого віку, тікати нікуди. Ми безстрашні лише від свого безсилля.
З електрикою в селищі перебої, то напруги немає, то дроти обірвало. Світло може зникнути на день, а може й на тиждень. Ліхтарик і свічки завжди під рукою, у сусідній кімнаті – запас води. Відра з водою я сама носила на п’ятий поверх, поки руки не відмовили.
Допомогти нам нікому, ще до війни ми поховали сина. Виживаємо без тепла та без газу. Минулої зими ледь не загинули з чоловіком у квартирі. Нас поселили на зимівлю знайомі. А влітку в будинок, де ми жили, повернулися господарі, і нам довелося знову переїхати в напівзруйновану нашу п’ятиповерхівку.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
