Старості села потрібно було виїжджати з окупації, щоб не наражати себе і свою сім’ю на смертельну небезпеку. Але зробити це їм вдалося не з першого разу

Мене війна застала вдома. В селі я працювала старостою, і зараз працюю старостою, але не проживаю там через постійні обстріли. Зараз я проживаю в Кривому Розі. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми всі були вдома. Я була в селі Гаврилівці, на своєму робочому місці. 10 березня до нас уже почали заїжджати російські військові. Це були і представники ДНР, ЛНР, і Росгвардії. Я в селі знаходилася до 22 квітня 2022 року, потім виїхала з родиною, бо нам, як представникам влади, неможна було залишатися. Як тільки окупанти заїжджали в село, одразу починали шукати, хто в селі старший, і починали допитувати. Вони примушували нас йти з ними на співпрацю. Казали, що все буде Росією, що тут України не буде.  

У нас тоді були всі села окуповані зі сторони Нововоронцовки. Ми спробували виїжджати 10 квітня, але нас не пропустили. Ми змушені були повернутися додому, потім спробували ще раз. 

Нам сказали, що можна об'їхати польовою дорогою. Ми поїхали тією дорогою і потрапили в засідку російську - нас ледь там не розстріляли. 

Добре, що вони відразу зробили попереджувальний вистріл в повітря, а коли ми зупинилися, нам сказали вийти з машини. Нас поставили всіх на коліна і питали, хто ми і куди збираємося їхати. Вони нас відпустили, але сказали, що далі нас не пропустять, і ми поїхали додому. 22 квітня ми ще раз спробували виїжджати, але через Давидів Брід, в сторону Берислава. Там ми виїхали.  

У нашому селі 15 квітня зранку застрелили цивільного хлопчика. Там не було бойових дій, це був звичайний робочий день. Почалося повномасштабне вторгнення. Нам фермери завозили хліб, продукти, гуманітарну допомогу. У цей день нам мали привезти хліб безкоштовно з Михайлівської пекарні. Люди зібралися коло сільської ради, чергу займали - і в цей час заїхали російські військові. Було близько 12 машин, були і «Тигри», і БТР. Вони під'їхали до сільської ради і сказали, що зараз будуть робити подворовий обхід, перевіряти документи. 

Два хлопчики, 14 і 15 років, йшли зайняти чергу за хлібом, злякалися військових і почали тікати, а ті за ними побігли. Ми всі, хто був коло сільради, почули постріли. 

Ми спочатку подумали, що вони вистрілюють замки в пустих будинках, а вони поїхали і почали стріляти в цих хлопців. Хлопці зразу заховалися, а потім вийшли і піднімалися по городах. Сусіди бачили це і кричали хлопцям: «Полягайте і лежіть!» Вони зразу попадали, а потім встали і побігли. Рашисти заїхали на город БТРом і застрелили дитину. Потім в Каховку його повезли, нам нічого не сказали. Пізніше волонтери в Новій Каховці, сказали сестрі того хлопця, що його привезли до лікарні вже мертвим. 

Після того, як я виїхала, окупанти приїжджали в село і роздавали свою гуманітарну допомогу й російські рублі. Потім старосту призначили свого, хто пішов з ними на співпрацю. 

Офіційно звільнили наше село 4 жовтня 2022 року, а 7 жовтня ми вже були вдома. До мешканців приїздив голова  Херсонської військової адміністрації. Вже п’ятого жовтня село вперше обстріляли росіяни з лівого берега. Потім почалися обстріли через день, а потім почалися інтенсивні обстріли щодня і щоночі. Я вдома буваю щомісячно, і надалі працюю старостою в нашому населеному пункті. 

З моменту деокупації в селі немає світла. Дуже добре допомагають міжнародні волонтерські організації і наші волонтери. 

За допомогою Херсонської військової адміністрації нам надали на кожне село генератори, надають нам дизпаливо і бензин безкоштовний. У нас центральне водопостачання, але ми подаємо не кожен день воду, бо немає світла. Працюємо з людьми, підтримуємо зв'язок із нашою військовою адміністрацією, дистанційно працюємо, і в село також навідуємося. 

До війни у нас проживало 870 чоловік приблизно, в окупації залишилося десь 520 чоловік. Наразі в селі проживає 140 чоловік, це 93 домогосподарства. Дуже багато людей повиїжджало, в основному залишилася пенсіонери. У них є діти, є куди їхати, але люди категорично відмовляються виїжджати. Ситуація там дуже складна: щоденні обстріли мінометні і артилерійські, ще й зараз росіяни дуже інтенсивно запускають дрони. Мобільний зв'язок працює. Коли росіяни вишку розіб’ють, наші працівники приїжджають і справляють на свій страх і ризик. Ще й «Старлінк» працює в населеному пункті.

Хочеться, щоб скоріше настав мир, все було добре, щоб якомога більше людей повернулись додому. Але я навіть не знаю, як ми будемо далі це робити, як буде відновлення йти. В першу чергу потрібно, щоб війна закінчилася.  

У нашому селі вся інфраструктура розбита: школа, дитсадок, Будинок культури, амбулаторія двоповерхова, ПТУ, в якому навчалися діти-кухарі, малярі-штукатури, трактористи, фермери, продавці. 

Ці всі будівлі майже знищені.  Поля заміновані. Через підрив Каховської ГЕС вода зійшла – тепер проблема з водопостачанням. Слава Богу, що в нашому селі була законсервована свердловина, і нам пощастило, що там вода залишилася. Ми цю свердловину відновили і зараз нєю користуємося. Волонтери допомагають питною водою бутильованою. 

Хочеться, щоб війна скоріше закінчилася. Ми думали, що їдемо на пару тижнів, може - місяць-два, а вже затягнулося на два з половиною роки. Надіємося, що все буде добре і все буде Україна. Ми в себе вдома.