«Нам зателефонували сусіди й повідомили, що в наш будинок влучив снаряд»

Моє життя і життя моєї сім’ї розділилася на «до» і «після» 11 жовтня 2014 року. У цей день снаряд влучив у наш будинок, який знаходився недалеко від аеропорту. Завдяки щасливому випадку або завдяки вищим силам у цю мить нас не було вдома – ми гостювали в моєї сестри. Нам зателефонували сусіди й повідомили цю жахливу новину.

Досі, через чотири роки, я із сумом згадую сімейне гніздо на вулиці Двінській.

Коли почалася війна, ми не могли повірити, що таке можливо. До останнього думали, що ось-ось настане мир, і в Донецьк повернеться Україна. 13 жовтня сестра покликала нас у гості, ми поїхали. А через годину зателефонували сусіди й повідомили, що в наш будинок влучив снаряд. Наш будинок згорів разом із речами. Благо, що ми були передбачливими й документи носили із собою.

Валіза речей на трьох і розгубленість – як бути, що робити, куди їхати?

Після всього, що сталося, я стала часто ходити до церкви. Задавала батюшці одне й те ж питання: «За що моїй родині всі ці випробування? Ми ж хороші люди, це несправедливо». І кожен раз отримувала дивні відповіді з розряду «ми прийшли в цей світ, щоб страждати». Але я хочу радіти життю і бути щасливою! Відповідь на моє запитання я почула під час випадкової розмови, коли моя подруга, розповідаючи про своє життя, сказала фразу: «Спасибі, Господи, що взяв грошима!». Ось вона, відповідь на моє запитання: «За що?». У цю мить я усвідомила, що нас врятували, і значить найпрекрасніше у нас ще попереду!