"Нам потрібно було рятувати дитину"

До війни ми з родиною жили в Оріхові. 24 лютого, коли почалася війна, у нас у місті відразу почалися вибухи. Один день ми залишались ще в Оріхові. Вибило світло, не стало води. Довелося її возити. Ми допомагали з водою стареньким сусідам. Переїхали в Преображенку до мами, ховалися в підвалі. Було дуже страшно, дитина з підвалу не виходила. 8 березня вирішили тікати. Опинились в Кривому Розі. Тепер тут зареєстровані як ВПО.

Бабусі і дідусі залишились в Оріхові і в Преображенці, а нам потрібно було рятувати дитину. Там обстріли безперервні. Ми навіть не можемо до них поїхати в гості. 

Все сподівалися, що бойові дії ось-ось закінчаться. Але ставало все гірше, обстріли все наближались. Вирішили виїхати. 

Довго шукали квартиру. Житло дуже дороге. Не маємо ніяких прибутків, отримуємо тільки допомогу як ВПО. Дають гуманітарну допомогу. Ми з чоловіком займались бізнесом: я своїм, він своїм. Тепер прибутків немає - було багато влучань на фірму, все порозбивали, ми вивезти нічого не встигли. 

Мої батьки досі перебувають в Преображенці. Хвилюємось за них. Батько пенсіонер, а мама працювала в дитсадку, аж поки його не розбомбили. Життя уже немає. 

Сподіваємось на ЗСУ, що виб'ють  русню і тоді зможемо планувати майбутнє. Тепер планів немає. Головне, щоб було куди повертатись.