Марина Миколаївна наважилась виїхати з рідного села тільки заради онуків. Нині вони разом з усією сім’єю у більш-менш безпечному місті, але дуже сумують за домом.

До війни ми проживали в Донецькій області, Бахмутський район, село Парасковіївка.

Спочатку у нас більш-менш нормально було, а вже в травні все почалося. Зараз там взагалі дуже гучно. От ми і вирішили виїжджати, а ще й над головою постійно літало – як не снаряди, так авіація.

У нас магазини всі закрилися, банкомати не працювали, пенсію не можна було получити. Світло пропало, води не стало.

У цій війні мене найбільше шокує те, що вбивають мирне населення. Тільки у нашому селі чоловік десять постраждало - це точно.

Якщо по правді, то ми через онуків виїхали. У нас їх двоє, один має інвалідність. Дорогу більш-менш перенесли. Нам пощастило: ми ще виїжджали нормально - за гроші, звісно. Але виїхали ми спокійно, без обстрілів. Приїхали в Кривий Ріг, тому що тут є знайомі, куми. На жаль, залишились без підробітку, тим паче ми - пенсіонери.

Я думаю, що війна закінчиться, мабуть, нескоро. Це я про бахмутський напрямок говорю: там, де наш дім. Про майбутнє особливо не думаємо, але дуже хочеться повернутися додому.