Лебедюк Тетяна, 8 клас
Рудківська гімназія, Рівненська область Вараський район село Рудка
Вчитель, що надихнув на написання есе: Терещук Олексій Вікторович

МОЯ УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО

Я звичайна українська школярка на ім’я Тетяна. Я навчаюся в сільській гімназії. В сьогоднішньому світі для мене мир асоціюється зі станом спокою і гармонії, де не проходять війни. Щоб люди були щасливі, у всьому світі має панувати мир. Однак ті, хто побував на війні, особливо цінують той спокій і не люблять розповідати про війну. У реальності ж війна - це страждання, біль, неспокій, смерть. Коли іде війна, гинуть військовослужбовці, а також прості люди. Страждає, як і у Другій світовій війні, і в наш час економіка країни. Виграють від цієї війни лише торговці зброєю, нечесні посадовці. Мир для України, українського народу означає багато чого. Мир - це найдорожче, що має бути.

Мене запитують: якою я бачу країну в майбутньому? Звичайно, я можу уявити державу знов відродженою. Як казали предки: немає майбутнього без минулого. Коли Україна здобула незалежність, спочатку був економічний занепад. Гроші знецінилися, сильної економіки не було. Звичайно, життя погіршилося. Друга світова війна знищила села і міста. Роки післявоєнної відбудови країни були дуже важкими, зокрема, давалася взнаки нестача необхіднішого. Народ героїчними зусиллями з вірою у майбутнє підіймав з руїн міста і села.

І зараз нам після цієї війни потрібно буде піднімати все з руїн. Але в мене є надія на світле майбутнє країни. Нам, майбутнім громадянам, потрібно берегти нашу націю, культуру, цінувати старовинну вишивку, пісню, звичаї та традиції. Звичайно, і віру, яку заснували предки. Також маємо берегти природу. На зруйнованих землях потрібно проводити розмінування. Вирішити проблему будівельного сміття. Поставити на звільнених територіях заводи і фабрики із переробки і сортування непотребу. Сотні гектарів знищених зелених насаджень потрібно відновлювати. Площі посадок і садів потрібно в рази збільшити. На поля повернути посіви зернових культур, соняшнику і кукурудзи. В звільненому Криму чекає розвиток садівництва.

В мене часто запитують: що я зроблю, щоб в України було майбутнє? І що я зараз роблю? Я відповім чітко і конкретно. Я роблю для цього все: допомагаю батькам, навчаюся, беру участь у різних конкурсах. Наразі готуюся до олімпіади. Займаюся наукою. Більшість свого часу виділяю для навчання. В майбутньому хочу стати юристом. Вчу закони, почала більше читати. Мені не байдуже, що зараз твориться, я хочу, щоб ми мали повне право на життя і свободу. Могли вільно висловити свою думку. Я також щиро бажаю, щоб всі старанно вчилися. Бо нам відроджувати країну. Ми – майбутнє України. Пам’ятаймо про це! Віримо в ЗСУ!