Ващук Вероніка, студентка групи П-12 Фахового коледжу технологій бізнесу та права імені Лесі Українки

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чернюк Ірина Любомирівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Україна, таке рідне місце на планеті Земля. Єдина країна, в якій розмовляють українською мовою. Країна, в якої надзвичайно родючі грунти. Країна, з особливо смачною кухнею та з неповторною культурою. Країна, в якій живе дружній народ, і саме це, на мою думку, і є нашою суперсилою.

В кожного українця, як і в кожної людини, є своє буденне життя, є свої проблеми, турботи та переживання. Кожен має період в своєму житті, коли дуже потребує плеча збоку, підтримки, відчуття, ніби комусь потрібен.

І саме в такі тяжкі моменти допомога вкрай важлива. І тут проявляються наші здібності українців - цієї взаємодопомоги. Ніяк не можна не привести до прикладу війну 24 лютого. З того дня наш народ настільки згуртувався, що шокував світ. Люди не думали, що така маленька країна може тримати такий фронт.

З першого дня чоловіки почали йти на війну, щоб боронити нашу країну. З першого дня, незважаючи на сильний шок і переживання, люди почали збирати гуманітарну допомогу, проводити евакуації та підтримувати одне одного. З часом наша сила тільки збільшилась. Неймовірні кошти збирались за лічені дні і відправлялись на фронт.

Діти приходили у школи плести сітки для військових, проводили збори одягу та їжі, багато хто їздив і зараз їздить на передову до хлопців і цивільних людей, щоб просто побалакати з ними, передати зібрану допомога та нагадати, що вони потрібні. Люди підтримують воїнів, діти малюють листівки та відправляють відео, де розповідають, що вони - наше все, наша надія, наша гордість, наша перемога. Президент нагороджує військових та висловлює подяки медикам, волонтерам.

Цей дух, який піднявся з запахом минулого, коли люди клали голови за ці землі в минулих століттях, відкрив очі на те, якими ми є, яка є наша суперсила і що ніхто не зможе забрати у нас нашу неньку.

Ми не супергерої, щоб мати незвичайну, неземну силу, але і не всі, як ми, мають таку любов одне до одного, підтримку та взаєморозуміння. Ця згуртованість, у важкий для кожного час, показала нашу суперсилу, показала те, на що ми справді здатні, що ми не здамось та не віддамо нашу землю. Тому кожного разу фразу «Я - українка» я промовляю з гордістю.  Нам не потрібні супергерої, коли ми вміємо підтримувати одне одного.