Мені 58 років. Живу у Слов’янську. Інвалід другої групи, пересуваюся погано. Здоров’я немає. Мені зробили операцію на аорті пів року тому, тож поки що похвалитися нема чим.
Я після операції багато чого не пам’ятаю ні з колишнього життя, ні з того, що зараз відбувається. Коли від наркозу відійшов, у мене наче стерлося все. По-моєму, були вибухи, але точно не скажу...
Найбільшою проблемою, напевно, було зібрати кошти на операцію. Багато грошей пішло, мені навіть не кажуть, скільки. І родичі, і чужі люди допомагали – всі.
Страшно думати, чи виживеш, коли прилітає. Наприклад, позавчора прилетіло – і ледве дах не підняло. Десь за кілометр було влучання. Це жах, але дітися нема куди. Я з паличками по кімнаті ходжу.
Я зараз із мамою живу, їй 88 років. Ми одне одного підтримуємо, намагаємося мислити позитивно. Іноді, буває, накочує, а потім відпускає… Але нам не дають повністю розслабитися, сирени виють щодня.
Хочеться миру, а що буде далі – одному Богу відомо. Хочеться, щоб усе це скінчилося, був мир, і щоб рідні зібралися. Хочеться побачитися з усіма.
