На початку війни я була на роботі. Я працюю охоронцем на міському підприємстві. О четвертій ранку Чернігів почали бомбити. Я дочекалася свого напарника і поїхала додому. А потім почалося...

Нікуди з міста я не виїжджала, була зі своєю родиною. Ховалися у підвалах, не було чого їсти та пити. Ми стояли в чергах по 12-15 годин.

Так і дочекалися визволення нашого міста. Прошу допомоги з продуктами, бо підприємство наше розбите, і роботи у мене вже нема. Мені 51 рік, а чоловікові – 56