Ми жили в місті Золоте Луганської області, працювали. У нас з чоловіком є дитина неповнолітня, зараз я вагітна другою дитиною. Ми жили, будували плани на майбутнє, але 24 лютого пішло все не так. 

Мені сестра зателефонувала з Харкова о шостій ранку. Сказала, що бомблять Україну, а я не повірила. А коли прокинулася, увімкнула новини, стало незрозуміло, що робити. Чоловік тоді був в шахті у нічну зміну. Ми сиділи до останнього вдома. 

Були постійні перебої з постачанням, ціни були дуже високі. Підприємці їздили за товаром, привозили, але все було в три рази дорожче. Нам дуже хорошу гуманітарну допомогу давали: і крупи, і м'ясо. Нас це врятувало, була дуже гарна допомога.

Виїхали, коли снаряди почали падати біля будинку. 7 квітня в наш будинок прилетіло два снаряди. Квартира пошкоджена, але поки, слава Богу, стоїть.

Виїхали ми на початку квітня, приїхали в місто Дніпро. Батьки спочатку також виїхали, а потім батько повернувся назад, тому що почали грабувати. А у них свій дім, автомобіль.

Тепер ми в Кривому Розі. Не працюємо, я в декреті. Чоловік має не стабільної роботи, старша дитина навчається в школі.