Ми були на роботі. Працювали до 1 квітня в об’єднанні «Артемсіль». Нам вимикали і світло, і газ, і воду. Дуже тяжко було. Потім я потрапила в лікарню, а згодом уже ми виїхали в Кропивницький. Шокувала невизначеність. Ми прожили все життя на одному місці, а потім довелося їхати в нікуди. Нас вивезли евакуаційною «газелькою» в Дніпро, а звідти вже я потягом їхала в Кропивницький.

Якоїсь підтримки особливої не було. В Кропивницькому я спитала про гуманітарні центри, але мені сказали: «У нас такого немає, ходіть по церквах». Але через стан здоров'я я не могла туди ходити. Я потрапила в онкологічний центр. Нас зареєстрували. 

Коли дійшло діло до гуманітарної допомоги, нам сказали: «У вас є своя громада, ви до нашої не належите». А зі своєї Соледарської громади ми посилку продуктову отримуємо раз на три місяці.

Стараюся навчитись долати стрес, бо мені через стан здоров'я сильно нервуватися не можна. Дуже тяжко на одну пенсію орендувати квартиру. Дуже квартири дорогі.

Додому хочеться, хоча й не знаємо, потрапимо ми туди ще колись, чи ні. Основна проблема – це житло. Якби хоч якесь своє житло було, і не доводилося платити шалені кошти за нього... А так – дуже тяжко людям.