В перший день війни дитині скасували заняття в школі. Ми не вірили, що війна може бути. Думали, це якась дурна помилка.

У Бахмуті почалися страшні речі. Стали зникати продукти, побутова хімія. За шматком мила потрібно було ганятися по всьому місту. Ми закуповували все, продукти в підвал зносили, і згодом майже все пропало. А потім нам прийшлося виїхати, бо почалися прильоти ракет.

Шокувало, коли почали падати ракети і вбивати мирних людей, які ні в чому не винні.

Ми виїжджали своїм ходом. У батька молодшої дитини є рідні в цьому місті, і ми їхали сюди цілеспрямовано. Спочатку, коли ми приїхали в Черкаську область, тут було багато допомоги. І люди допомагали, і гуманітарні штаби, і від Фонду Ріната Ахметова ми отримували допомогу. Всім дуже дякуємо.

Уся рідня роз’їхалася. Всі залишилися без домівок, без майна. Нашого міста взагалі немає. Це дуже важко переживати психологічно.

Я вважаю, що майбутнє має бути мирним.