Ми виїжджали, але повернулися на Донбас. Я шахтар з Донбасу. У 2014 році нам не доводилося нікуди виїжджати. Я хотів піти служити в армію, але мені вже було 60 років, і мене не взяли. А зараз мені майже 70.
Нам дочка подзвонила з Краматорська і сказала, що ракети летять по всій Україні. До того ми навіть не знали, що почалася війна. Ми навіть не могли собі такого уявити. Були шоковані.
Не могли повірити, що це сталося, хоч і дивились новини. Я ще після Нового року жінці сказав: «Давай запасемося салом, бо буде війна». Ми його купили і по банках розклали. Готувалися до війни, припускали, що може не бути продуктів. Зразу в нас було все добре. Ліки були. А як уже виїхали, то мали певні труднощі.
Торік у нас була евакуація на Хмельниччину. Ми з жінкою поїхали 5 квітня, а повернулися 30 жовтня. Уже майже рік живемо вдома. Зараз нам воду дають через день, а ліки купуємо, хоч вони й дорогі. Якщо є гроші, то є й продукти. У нас магазини працюють, там усе можна купити.
У мене здоров’я погіршилося, і в жінки теж. У моєї сестри хлопці загинули. Загалом у нас дуже великі психологічні травми.
Одна дочка в Тернополі, а друга в Краматорську. Дуже тяжко на душі. Мені, напевно, треба до психолога. Я останнім часом дуже боюся всього цього. Тільки лунає сирена – і мені стає дуже страшно. Та й жінці теж.
Я так думаю, що восени війна закінчиться. Надіємося на наші ЗСУ. Я думаю, вони нас захистять.
