«Треба було діяти швидко, але я завмерла, серце завмирало»

Я проживаю сама, чоловік помер давно, у дітей свої сім'ї. До війни було краще, спокійніше, людей більше було, а зараз багато хто поїхав.

Все почалося до воєнних дій. Проводили так званий референдум, закрилися банки, перестали привозити продукти, на переходах з'явилися люди зі зброєю. Було страшно та незрозуміло, що відбувається. Нас ні про що не інформували, і ми не розуміли, що буде далі.

У липні [2014] нас звільнили, потім почалися бомбардування. Стало дуже страшно. Біля будинків почало все вибухати, падали уламки. Потім трохи заспокоїлося, і багато хто повернувся додому, але не всі.

Після звільнення нам перебили світло, не було води, якийсь час відключили газ. Це було влітку, згодом усе відремонтували, на якийсь час включали світло, а з водою проблеми постійно. Ми регулярно отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Вона нам дуже помагала.

Хочеться забути всі епізоди, пов'язані з бомбардуванням. Було страшно йти додому. До сина в будинок потрапили уламки, половину житла знесло. Вони тікали рятувати двох діток, вивозити речі. Я розуміла, що треба діяти швидко, але вся завмерла, серце завмирало. Там все вибухало, було дуже страшно та страшно.

Мрію, щоб Україна була єдиною, щоб усе було по-старому. У Горлівці лишилися друзі. З наших вікон бачимо горлівські будинки, а поїхати до них не можемо. Хочеться, щоб настав мир, і все відновилося.