Бузинська Крістіна

8 клас, Драбівецький навчально-виховний комплекс ''Загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкільний навчальний заклад'' Новодмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області

Вчителька, що надихнула на написання – Охріменко Марина Григорівна

Війна. Моя історія

23 лютого я навіть і не підозрювала, що настане війна, я переймалась через контрольну з математики, і чи гарно я її напишу, я навіть не могла уявити, що моє життя перевернеться на до, та після..Все почалось з того, що мене розбудила налякана мама, і сказала, що на нас напала клята росія, і почалась війна.Я спочатку не повірила і подумала, що це якийсь жарт, а потім зайшла в інтернет, і виявляється це ніякі не жарти у мене почали трястися руки: я не вірила в це.Я зі своєю меншою сестрою почали збирати тривожні валізки, поки батьки збирали документи, потім почалась повітряна тривога і ми пішли в підвал.В підвалі було моторошно,я плакала мене заспокоювала мама і дала заспокійливе; я трохи заспокоїлась. Там було тихо,тільки і було чути як виє сирена, мені ніколи не було так страшно.Як тільки закінчилась тривога я відразу ж ввімкнула новини, і виявилося що Росія уже зробила напад на східну частину України.Я дуже переживала, адже там є мої родичі я дуже боялася за них адже передали по новинам, що там дуже небезпечно. Потім я відразу ж написала всім своїм друзям чи все добре з ними, вони написали: “Так все добре, а ти як?”. Я відповіла, що зі мною все добре. Потім, коли настав час спати мене відвідували думки: а чи проснусь я завтра? Цікаво як там діти в Маріуполі? Києві?Коли я це згадувала Очі потихеньку наливалися сльозами... На другий день я проктнулася з слізьми, адже

недалеко від міста бомбили, ми відразу ж пішли в укриття, і сиділи там, поки не закінчилась тривога, було дуже страшно адже ти не знаєш, що там надворі раптом у тебе над головою летить ракета.

Я і моя менша сестра дуже боялися та плакали. Я сиділа і думала: “Боже, як я ненавиджу москалів за що вони так з нами ?ми нічого поганого не зробили я їх ненавиджу!”. Потім вийшли з укриття і мама збиралася йти в магазин, я захотіла піти з нею; коли ми прийшли, то були дуже великі черги за продуктами, побутовою хімією, адже всі закуплялися на перед.Після того як я поїла я вирішила трохи погуляти, але було дуже страшно, коли я вийшла на вулицю все було тихо тільки чути як завиває вітер, ні єдиної душі надворі ніхто не виходить на двір, адже бояться … Коли у нас вимикали світло ми гуляли в карти, в морський бій з дідусем, або хованки, але коли усі на роботі, то я з своєю сестричкою створювали патріотичні малюнки. Коли через деякий час нам ставало нудно, то ми збиралися спати. Коли вмикали світло я включала своїй сестричкі мультики, поки сама йшла на кухню, смажити яєчню. Ще ми вчили танці, коли включали світло, то я завантажувала різну музику, а, коли виключали світло, ми танцювали, придумували різні рухи. Коли не було повітряної тривоги, то виходили на вулицю бавитись з друзями, грали в волейбол, футбол. Через декілька місяців вже привикли до війни, але все ж таки, хочеться, щоб вона скоріше закінчилась. Я надіюсь, що скоро закінчиться війна і ми будемо, як колись, гуляти під мирним небом. Дякую Богу, що я народилась українкою, а не росіянкою, я люблю українську націю, українську школу, українці добрі, та щирі люди. Під час війни ми стали одним цілим. За нами перемога!