Про початок війни я дізналась в тролейбусі, коли їхала на роботу в магазин. Бачила, як в місті почалася паніка, багато людей стояло біля банкоматів. Я ніколи не думала, що таке може статися.

Коли почали літати ракети над містом, доводилось сидіти в укритті.

Довго так виживати я не змогла, і ми з чоловіком виїхали. Спочатку – на Дніпро, а потім – до доньки у Харків. Як виїхала з однією сумкою півтора роки тому, так тут і живу. Долати стрес я не навчилась. Рятує тільки онучка, - єдина радість. Зараз я мрію лише про повернення до Бахмуту.