З перших днів війни наше село опинилося в окупації. Над нами літали літаки, це було дуже голосно. Я з чоловіком і дітьми залишалась вдома, ми нікуди не виїжджали. Декілька разів ми спускались у підвал нашого будинку. Коли обстріл закінчувався, піднімались додому. Потім всі разом спали в коридорі. Під час окупації нам було дуже важко. Найстрашніший випадок був, коли над моєю головою пролетіла міна.

Після деокупації снаряд прилетів до одного з житлових будинків у селі,  і я вирішила, що потрібно вивозити дітей.

Я хочу, аби якнайшвидше закінчилась війна, дуже сумую за своїми рідними. Майбутнє я бачу в нашій квітучій Україні, щоб мої діти жили щасливим життям.