Історії які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}

Історії які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Влад

«Починався обстріл – і ми ховалися, хто де міг»

переглядів: 240

Страшні картини того, що відбувається, загибель дітей і постійна стрілянина з різних видів озброєння змусили Влада зробити нелегкий вибір. Разом із сім’єю він залишив Донецьк і Україну, почавши життя з нуля, як багато хто з переселенців.

Війна повністю змінила моє життя. Я не можу сказати, на краще чи на гірше. Я залишився без даху над головою, мені довелося залишити своє рідне місто, яке я любив, у якому жив, виховувався. І мені довелося все залишити – і поїхати в нікуди. Був в Україні, у Києві, був у Костянтинівці і не зміг знайти своє місце тут, тому поїхав за кордон.

У кінці 2016 року я виїхав із Донецька, а до цього я не вірив, що все-таки це дійсно переворот. Мені здавалося, це якісь іграшки, що вони припиняться. Хоча я бачив багато військової техніки, багато снарядів.

Бувало, що під обстріл потрапляли, коли їхали, бачили, як розривалися снаряди навіть у Донецьку. Коли стояли на вулиці поблизу аеропорту, там постійно лунали бахи.

Після декількох років моя робота зупинилася, тому що всі фірми в Донецьку закрилися. Я прийняв рішення виїжджати з Донецька і намагатися починати нове життя. Та й Донецьк став зовсім іншим. Я приїжджав періодично, тому що там залишалися тітка й сестра, і все більше в останні приїзди – як у чуже місто. Люди у смутку, я не бачив радісних облич. І люди розуміють, що змінити нічого не можуть.

Я не раз бачив перестрілки, коли нас на блокпостах зупиняли. Починався обстріл – і ми тікали, кудись ховалися, хто де міг. Пам’ятаю, коли їхали об’їзними дорогами, починався обстріл, а сховатися не було куди – поля й дорога. Але, слава Богу, проскочили і живі. Запам’яталося, як ми були в аеропорту й почався обстріл. Запам’яталося, коли дітки йшли із школи, а мами їх зустрічали, і в цю мить почався обстріл. І цей крик матерів, коли вони хапали дитину! Тягли, намагалися заховати кудись... Одну дитину вбило...

Слава Богу, ми не втратили нікого з рідних і близьких, але у знайомих цей досвід був. У сусідки вбило чоловіка, коли він ішов біля лікарні. Почався обстріл, і він потрапив під уламки – одразу на смерть.

Так жити я не хотів, тому довелося виїхати. Залишив усе – і поїхав в нікуди. Без грошей, без будь-яких заощаджень, без нічого. Так, було непросто спочатку. Сам переїзд – це дуже складно.

Донецьк 2014 2016 Текст Історії мирних чоловіки 2014 2016 переїзд безпека та життєзабезпечення обстріли Донецька
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій