«Починався обстріл – і ми ховалися, хто де міг»

Страшні картини того, що відбувається, загибель дітей і постійна стрілянина з різних видів озброєння змусили Влада зробити нелегкий вибір. Разом із сім’єю він залишив Донецьк і Україну, почавши життя з нуля, як багато хто з переселенців.

У кінці 2016 року я виїхав із Донецька, а до цього я не вірив, що все-таки це дійсно переворот. Мені здавалося, це якісь іграшки, що вони припиняться. Хоча я бачив багато військової техніки, багато снарядів.

Бувало, що під обстріл потрапляли, коли їхали, бачили, як розривалися снаряди навіть у Донецьку. Коли стояли на вулиці поблизу аеропорту, там постійно лунали бахи.

Після декількох років моя робота зупинилася, тому що всі фірми в Донецьку закрилися. Я прийняв рішення виїжджати з Донецька і намагатися починати нове життя. Та й Донецьк став зовсім іншим. Я приїжджав періодично, тому що там залишалися тітка й сестра, і все більше в останні приїзди – як у чуже місто. Люди у смутку, я не бачив радісних облич. І люди розуміють, що змінити нічого не можуть.

Я не раз бачив перестрілки, коли нас на блокпостах зупиняли. Починався обстріл – і ми тікали, кудись ховалися, хто де міг. Пам’ятаю, коли їхали об’їзними дорогами, починався обстріл, а сховатися не було куди – поля й дорога. Але, слава Богу, проскочили і живі. Запам’яталося, як ми були в аеропорту й почався обстріл. Запам’яталося, коли дітки йшли із школи, а мами їх зустрічали, і в цю мить почався обстріл. І цей крик матерів, коли вони хапали дитину! Тягли, намагалися заховати кудись... Одну дитину вбило...

Так жити я не хотів, тому довелося виїхати. Залишив усе – і поїхав в нікуди. Без грошей, без будь-яких заощаджень, без нічого. Так, було непросто спочатку. Сам переїзд – це дуже складно.