Світлана не покидала Київ із перших днів великої війни. Вона пережила БТР-и на вулицях та безсонні ночі в метро, порожні вулиці, порожні полиці магазинів. Тепер у неї навіть є свій невеличкий «арсенал для підземного життя» - розкладачка, тепла ковдра, стільці, наплічник. Довго трималася за надію, що це скоро скінчиться. Але останнім часом російські обстріли столиці тільки посилилися – ракети знов і знов б’ють по житлових будинках, а настання ночі – суцільна тривога - не за себе, за маленького онука, якому з дитинства знайомий звук сирен і вибухів. Та попри відчай, Світлана вперто вірить: навіть у темряві війни добро має знайти сили, щоб перемогти.