Я була в себе вдома, в Чернігові. Прокинулась від того, що бабуся сказала, що почалася війна.  

Ми з мамою, яка тоді була вагітна, сиділи у підвалі лікарні. Без води, їжі, світла… Всі виживали, як могли. А найбільш мене шокував морг, який був біля лікарні. Там були трупи людей та підготовлені труни для них… Мені було страшно.

Зараз я живу разом з сім'єю.

В мене є певні психологічні травми, які я не можу побороти. Я мрію пов'язати своє життя з волонтерством.

На згадку про трагічні події у мене залишилась частина ракети, яку пустили терористи прямо на мій сад.